Губернатор
Луїзіани Хьюї Лонг у 1935 році сказав фразу: "Коли фашизм прийде в
Америку, він буде називати себе антифашизмом". Без зайвої екзальтації
можна сказати, що новий фашизм, поцупивши з ослабілих рук активістів
Майдану бренд "прав людини", вже стукає у наші двері.
Достатньо подивитися відео, як діє поліція на так званому Марші
рівності, за що і в якій формі вона застосовує силу до звичайних
громадян. Уявіть, якби це творили беркути Януковича – який би галас на
весь світ знявся?
Нагадаю, боротьба із поліцейським свавіллям – це становий хребет
української революції 2013-2014 років. Майдан, якщо хто вже забув,
почався із Врадієвського бунту, зі зґавлтування представниками
правоохоронного органу жінки. Продовжився після 30-го листопада, 11-го
грудня, 20-го лютого. "Непокаране зло зростає" - твердили тоді ми, і
твердимо досі, бо не бачимо покарання.
Натомість зло зробило ребрендинг і ходить з нашивками добра, ходить із транспарантами добра.
Саме в термінах "міліція і народ" необхідно заміряти вектор
суспільної еволюції нині. Треба, цими поняттями оперуючи, розуміти і
відрізняти: революцію від контрреволюції, прогрес від регресу, крок
уперед – від двох кроків назад.
Хто ж ці адвокати диявола, котрий надів нову форму?
Опонентами української революції, як це не сумно, стали його попередні союзники.
Це – особливий клас українських громадян, котрі вирішили заробляти на
життя відстоюванням ідеологічних позицій західних урядів і фондів.
Так, саме у такій послідовності – бажання грошей та суспільного
статусу привело їх у структури, котрі займаються пропагандою певних
цінностей, ідей тощо. (А не навпаки, коли люди, маючи погляди, тривалий
час реалізовуючи їх за свій рахунок, врешті знаходять зовнішню
підтримку).
В обезкровленій грабунком і війною країні це стало серйозним
заробітком. На один долар, через курсові коливання, в Україні стало
можливим зробити вдвічі-втричі більше. І з’явилися масово фейкові
"громадські активісти" на зарплаті, цілі ЗМІ, фінансовані за рахунок
грантів, і, як вершина цієї тріади, – політики, котрих підтримують та
обожнюють ці "активісти" та дотовані ЗМІ.
Така схема заробітку була би нам усім вигідна, якби не передбачала, що займатися треба контрреволюцією.
В чому контрреволюційність?
Ідеологічні конформісти, котрим байдуже, на що брати грант, аби
заробити гроші, статус та увагу преси, не розуміючи принципів свободи,
намагаються жорстко нав’язати суспільству те, що прописано у грантах.
При цьому не рахуючись із методами. (Звісно, це не стосуються переважної
більшості людей, котрі за гранти роблять добру і корисну для країни
роботу. Мова – про таку особливу категорію, як парторги на зарплаті у
посольств та фондів).
Ідеологічний конформіст – це по суті прихильник жорсткого диктату, бо
сам служить чужим ідеям не з власних переконань, а ради наживи. Наживою
він із іншими ділитися не хоче – отже, схильний заганяти обивателів у
своє ідеологічне стойло силою. І не завжди, на жаль, м’якою.
Наші опоненти виявили себе прихильниками жорсткого придушення
позицій, альтернативних до їх власної. Вони багато говорять про те, що
не сприймають насилля, що вони проти насилля.
І тут ми бачимо певний ідеологічний фокус. Раптом виявляється, що, за їх уявленнями, державне насилля – це взагалі не насилля!
Наші опоненти не заперечують державне насилля, навпаки, вони дають
колосальний кредит повноважень цьому насиллю – зокрема, регулювати
свободу слова, свободу зібрань, свободу думки і свободу совісті.
В цьому, звісно, іронія тих, хто називає наших опонентів
"лібералами". Оскільки сама суть лібералізму направлена супроти
державного насилля.
Звісно, проблема прав людини, насилля і репресивних органів – це лише
яскравий приклад, як "грантові ліберали", новітні парторги працюють
піар-обслугою для супроводу "реформ", котрі в Україні реалізовують
західні уряди, розпилюючи багатомільйонні бюджети.
Біда в тому, що парторги - вони вже не соромляться нахабно брехати
перед десятками телекамер на вулиці, вважаючи, що вже достатньо сильні,
щоб контролювати суспільну дискусію. Така безсоромність у брехні та у
державному насиллі – серйозна заявка на успіх нових тоталітаристів,
"грантових лібералів". Якщо ми не зупинимо їх.
Ігор Луценко
Немає коментарів:
Дописати коментар