21.04.2017р. Б. / Августин і Папа Григорій Великий про праведне і неправедне володіння земними благами

Отці Церкви у своїх творах часто торкаються теми земних благ та володіння ними. Висловлюючись на тему земних благ, вони мають на увазі все те, що становить складову маєтку людей: земельні володіння, господарство, гроші, а інколи своїх наступників – синів та онуків, і, навіть, людське здоров’я. У переконанні отців, земні блага становлять цінність, тому що вони походять від Бога. Отці підкреслюють, що Бог уділяє їх людині для належного використовування як засоби для заспокоєння життєвих потреб і для духовного вдосконалення, що має наблизити людину до Бога. Такі погляди знаходимо, між іншим, у творах Августина Гіппонського та папи Римського Григорія Великого (540 – 604 рр.). Ці учителі Церкви підкреслюють, що земні дари, котрі людина отримує від Бога для належного користування, диявол через свої спокуси намагається використати так, щоб вони стали для людини джерелом неправедності. Неправедністю у цьому контексті – це насамперед постава прив’язаності до земних благ, любові до них, що проявляється, між іншим, у відчутті радості, викликаної їхнім володінням. Внаслідок цього людина підпорядковується прагненню земних благ і відвертається від устремління до Бога. Окрім того, володіння земними благами пов’язане з турботами про набування цих благ і розпоряджання ними. Ці турботи не дають людині змоги повністю зосередитися над духовною дійсністю і здатні відвернути її від набуття духовних благ. Отже, в ученні отців земні блага, попри те, що становлять цінність, можуть також становити загрозу для духовного життя людини.

Августин Гіппонський та Григорій Великий звертають увагу, що негативний вплив, який прихований у земних благах, ще не обов’язково породжує негативні наслідки. Лише від позиції, яку займе людина стосовно цього впливу, залежить те, чи людина підтвердить статус цінності земних благ чи позбавить їх цього статусу. З огляду на позицію щодо негативного впливу, пов’язаного з володінням земними благами, Отці вирізняють дві групи людей. До першої належать люди праведні, котрі відкидають спокуси, до другої – неправедні, котрі підпорядковуються їм.

Григорій Великий пише, що праведні люди усвідомлюють правдиву вартість дочасних благ – знають, що ці блага, хоч походять від Бога, проте недосконалі. Заглиблюючись у небесну дійсність і духовно підносячись над усім, що пов’язане з цим світом, вони розуміють, що тимчасові блага цього життя швидкоплинні й неістотні. Праведні відводять тимчасовим благам належне місце в ієрархії цінностей – нижче від Божественної дійсності. Вони вважають, що ці блага не вартісніші за людину, а їй підвладні. Праведні люди наполегливо борються, щоб подолати спокуси, пов’язані з земним добробутом, тому і не прив’язуються до нього душевно. Вони не прагнуть дочасних благ і не докладають надмірних зусиль до їх здобування. Подолавши спокуси, які приходять від володіння земними благами, праведні люди розпоряджуються ними як засобами, необхідними для життя, і гідно їх використовують в особистому житті. Це проявляється також у ставленні до інших людей. З любові до Бога праведні люди роздають земні блага тим людям, які відчувають їх нестачу. Творячи милосердні діла, вони набувають духовних благ. Таким чином, володіння земними благами і пов’язані з цим турботи не тільки не перешкоджають праведним людям прагнути до Бога, а навпаки, ведуть до Нього. Отці Церкви за зло вважали не володіння земними благами, а чуттєву прив’язаність до них. Земні речі потрібно використовувати з властивою метою, особливо доброчинною. Блага світу – спільні для усіх людей, тому треба подбати, щоб до них мали однаковий доступ усі люди.

Класичними стали погляди на цю тему Августина Гіппонського. Він вирізнив дві людські позиціїї стосовно володіння земними благами: отримувати радість від них (frui) та використовувати їх (uti). Єпископ Іппону критично оцінює позицію отримування радості від того, що слід лише використовувати з властивою метою, і позитивно оцінює позицію слушного використовування земних благ. Учитель Церкви підкреслює, що неправедність полягає не у володінні земними благами, а у невластивому ставленні до цих благ. Св. Августин акцентує на тому, що земні блага слід використовувати на благодійні цілі.

Окрім того, що Отці Церкви висловлюються на тему гідного використовування земних благ у житті праведних людей, вони звертають увагу і на негідне володіння цими благами у житті неправедних людей. Августин та Григорій підкреслюють, що в уявленні неправедних людей земні блага мають найвищу вартість. Цих, начебто найвищих благ, є, на їх переконання, цілком достатньо для людини. Для неправедних людей земні блага є ціннішими від людини і навіть від самого Бога. Такі люди оцінюють іншу людину за наявністю або відсутністю в неї дочасного добробуту. Визнаючи земні блага за найвищі, вони вважають за ніщо людей, які ними не володіють.

Григорій Великий зазначає, що неправедна людина піддається спокусам надмірної прив’язаності до земних благ і це проявляється у тому, що вона любить їх, клопочеться і докладає великих зусиль, аби їх нагромадити. Безперервно набуваючи дочасних благ, вона дедалі більше їх прагне і, таким чином, стає внутрішньо поневоленою земними прагненнями та клопотами. Любов до земних благ та їх прагнення викликає у них радість, яка зростає разом зі зростанням земних прагнень і оволодіває їхнім розумом. Проте ця радість змішується зі страхом втратити здобуті блага. Усе це веде до цілковитого знищення духовної сфери людини. Самі земні турботи завдають значної шкоди духові неправедної людини, бо за ними вона повністю забуває про Бога. Ще більшої шкоди завдає те, що, дедалі більше радіючи земними радощами, люди стають духовно нечутливими. Духовна деградація людини проявляється назовні в лихих вчинках. Папа Григорій пише, що коли неправедні люди володіють земним достатком, то вони тільки й думають, як використати на зло отримані від Бога земні дари. Таким чином, володіння земними благами, з усіма згаданими негативними наслідками, призводить до того, що неправедна людина щораз більше підпорядковується владі диявола.

Отці застерігають, щоб люди не потрапили у спокусу любові до благ цього світу. Особливо Августин Іппонський звертає увагу на те, що це ганебна любов і вона є джерелом усілякого зла. Св. Августин підкреслює, що в залежності від того, що людина любить і прагне, формується її воля. Невластива любов, яку св. Августин називає пожадливістю, нищить моральне життя окремої людини і цілого суспільства. Два види любові – любов до дочасних благ та любов до небесних благ – формують два різні типи людського суспільства. Що буде поставлено на першому місці в ієрархії цінностей – Бога чи земні блага? Як люди обходитимуться з земними благами – вважатимуть їх абсолютною цінністю і робитимуть усе, включно зі злом, щоб ними заволодіти, чи служитимуть Богові й ближньому, гідно використовуючи ці блага? Благо суспільства залежить від того, який вибір воно зробить.

Олександр КАЩУК
(м. Львів),
доктор патристичного богослов’я,
викладач Українського католицького університету
Львівського національного університету
ім. Івана Франка та Українського Католицького Університету

Джерело:   ХРИСТИЯНИН І СВІТ