Цього
літа довелося мені вітати в Галичині закордонних гостей – після
Міжнародної конференції в Польщі вони вирішили відвідати і наш кутик
колишньої Австро-Угорщини. Оскільки йдеться про активних
мирян-католиків, які у своїй країні задіяні в житті Церкви, серед іншого
їх цікавила можливость співпраці з однією католицькою інституцією в
Україні.
Я вже готовий був дати телефонні контакти, але гості, озброєні
сучасними цифровими технологіями, самі досить швидко дали собі раду –
знайшли сайт цієї інституції. Після кілька хвилинного вивчення
інформації у світовому інформаційному павутинні прозвучала назва
Міжнародного фонду «Відродження», який практично моментально, знову ж
таки з вини цифрової «зброї», було ідентифіковано як відгалуження
Соросового Фонду «Відкрите суспільство», після чого розмова різко
змінила свою тему.
Львівська кава та штрудель, судячи з усього, смакували гостям, то й
мені не хотілося повертатися до цієї розмови. Проте коли кулінарні
задоволення минулися, я відважився спитати одного з гостей про причини
такої різкої втрати інтересу до можливої співпраці. Гість поглянув на
мене здивованим поглядом і відповів: «Отче, невже Ви настільки наївні,
що не розумієте простої істини – хто платить – той і музику замовляє?».
І дійсно, яка зацікавленість Джорджа Сороса – американського магната,
який фінансує розповсюдження абортів, гендеризму, ідей так званого
відкритого суспільства, в якому ніхто не має права стверджувати, що
існує об’єктивна істина, у тому, щоб фінансувати католицьку інституцію?
Спроба поговорити з деким з цієї інституції провалилась – наткнувся
на сектантське повторювання однієї і тієї ж фрази: ми беремо в них гроші
на добрі справи. Будь-які аргументи виявились безсилими. Логіка
виявилась на рівні тих, хто оправдовує Гітлера за добрі дороги в
Німеччині чи Сталіна за індустріалізацію відсталої Московщини.
І, направду, в суспільстві дикого капіталізму, яким стало українське
суспільство, гроші не пахнуть. Деякі провідники християнських громад
радо беруть гроші в людей, м’яко кажучи, сумнівної репутації, а потім
опускаються до виспівування їм дифірамбів. Оправдовуючись у стилі: а що,
я ж не собі ті гроші брав, це для добра громади – церкву
відремонтували/побудували, садочок прицерковний функціонує, діти на море
поїхали і т.п..
І це – «гроші не пахнуть» – є проблемою не тільки в нас –
греко-католиків, це проблема практично в усіх християнських конфесій в
Україні – оте, торгування з власною совістю, за умови, що вона є, –
«гроші не пахнуть».
Шкода, що так скоро забулася мудра стратегія Блажeннішого кардинала
Любомира Гузара: на будівництво Патріаршого собору в Києві грошей від
політиків, олігархів та різних фондів принципово не бралися, щоб не
потрапити в залежність від політичних чи бізнесових інтересів.
Дехто думає, що суспільство не бачить моральних викрутасів церковних
мужів, але не бачать, хібащо, вони самі, коли витворюють собі своє
маленьке замкнуте коло спілкування і свій віртуальний світ здобутків і
перемог на ниві Христовій. Навіть за галицьких реалій, коли, прийнято
начальству і душпастирям нічого погано в очі не говорити, різні
неприємні історії душпастирських «підтанцьовувань» вистрілюють тут і
там. Чи довго ще чекати на потужний вбух..?
Гроші пахнуть, ой як пахнуть в тій самій Європі, куди ми начебто
йдемо. Там мораль, при всій секуляризації і релятивізації, таки любить
заглядати, звідки ж гроші, чиї інтереси ці гроші приховують. Але в
Україні для багатьох навіть прилюдних проповідників моральності в
поведінці гроші не пахнуть. Посткомуністичне лицемірство і шизофренічна
роздільність у самому собі, на превеликий жаль, усе ще є уділом
багатьох душ, навіть тих, хто, буцімто, щиро сповідує вчення Христове.
Що скоріше українські християни зрозуміють, що вбогість, до якої
закликає усе Святе Письмо – від пророків Ізраїлю, аж до Христа включно –
це незалежність від нічиїх інтересів, а тільки від інтересів Божих, що
бути вбогим – це опиратися виключно на Бога, то скоріше справжнє духовне
відродження зможе собі прокласти шлях в українське суспільство. А без
цієї вбогості всі їхні великі надбання і надалі залишатимуться або
духовно пустими, або духовно шкідливими. Бог не благословляє кривавих
грошей. Адже що спільного між Христом і Вельзевулом?
P.S. Спеціально для тих інституцій та осіб, які
параноїдально бояться за свій імідж: ця стаття не про вас і не до вас
спрямована, як рівно ж не спрямована проти вас. Вона про загальні
принципи.
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар