16.11.2015р. Б. / Ринкова економіка і етика

Промова кардинала Рацінгера на симпозіумі «Церква і економіка у відповідальності за майбутнє світової економіки» 1985 року (Ein füh rungsvortrag zum Symposion «Kirche und Wirtschaft»), потім була опублікована в журналі «Communio». 

Економічна нерівність поміж північною і південною півкулями планети щораз більше перетворюється у внутрішню загрозу єдності людського роду. Небезпека для нашого майбутнього, яку таїть ця загроза, може бути не менш значущою, ніж від військових арсеналів, за допомогою яких Схід і Захід протистоять один одному. Щоб подолати цю загрозу, треба докласти нових зусиль, бо всі методи, які використовували досі, довели свою непридатність. Дійсно, злидні у світі за останні тридцять років зросли у шокуючій пропорції. Аби знайти рішення, які дійсно поведуть нас вперед, необхідні нові економічні ідеї та підходи. Але вони виглядають незбагненними і, насамперед, недієвими без нових моральних імпульсів. Саме в цій царині діалог між Церквою та економікою стає і можливим,  і потрібним.

Дозвольте мені дещо пояснити це питання. На перший погляд, у рамках класичної економічної теорії, незрозуміло, в чому власне можуть полягати відносини Церкви та економіки, крім того факту, що Церква володіє і управляє підприємствами і, тому є однією з сил, що діють на ринку. Але Церква повинна вести діалог не просто як один з елементів економічної структури, а саме як Церква.

Тут, однак, ми повинні розглянути заперечення, яке особливо часто чуємо після Другого Ватиканського собору: автономності різних сфер життя треба дотримуватися понад усе.

Це заперечення має на увазі, що економіка повинна функціонувати за своїми власними правилами, а не з моральних міркувань, нав'язаних їй ззовні. Йдучи за традицією, закладеною Адамом Смітом, ця позиція ґрунтується на ідеї, що ринок несумісний з етикою, оскільки довільні «моральні» дії суперечать ринковим правилам і приводять до того, що підприємець, який зважає на моральні принципи, виходить з гри. Впродовж тривалого часу поняття «ділова етика» було порожнім звуком, бо економіку сприймали з погляду  ефективності, а не моральних принципів. Як раз внутрішня логіка ринку і повинна звільняти від потреби залежати від моральності його учасників. Належна гра законів ринку найкраще гарантує прогрес і навіть справедливість у розподілі.

Значний успіх цієї теорії довго приховував її обмеженість. Але тепер, в умовах змін, її приховані філософські передумови і пов'язані з ними проблеми стають зрозумілішими. Хоча вказана позиція визнає свободу індивідуального бізнесмена, і в цьому сенсі може називатися ліберальною, насправді ж, вона є детерміністською за своєю суттю. Вона передбачає, що вільна гра ринкових сил, в такій співпраці людини та світу, яка є, може діяти тільки в одному напрямку: у напрямку саморегуляції попиту і пропозиції, в напрямку економічної ефективності та прогресу.

Цей детермінізм, у межах якого людину розглядають як того, хто діє під необмеженим впливом законів ринку, з упевненістю, що вона незалежна від них, включає ще одну, можливо, вражаючішу передумову, згідно з якою природні закони ринку є добрими у своїй суті (якщо можна так сказати) і такими, що обов’язково ведуть до достатку, якою б не була моральність окремих осіб. Ці дві передумови не є повністю помилковими, що демонструє успіхи ринкової економіки. Але вони не є абсолютно універсальними і правильними, що стає очевидним, якщо врахувати проблеми сучасної світової економіки. Не переходячи тут до детального розкриття цих проблем – це не є моїм завданням – дозволю собі лише навести цитату Петера Козловські, яка відображає це питання: «Економіка рухається не тільки економічними законами, її також зумовлюють люди ...» (3). Навіть якщо ринкова економіка і ґрунтується на упорядкуванні дій індивіда в рамках певних правил, це не повинно зробити людину неважливою або виключити її моральну свободу з аналізу економіки. Також стає все більш очевидним, що розвиток світової економіки має бути пов'язаний із розвитком світової спільноти і вселенського людського роду, а розвиток духовних сил людства потрібний для вдосконалення світової спільноти. Ці духовні сили є економічним чинником: ринкові правила діють тільки тоді, коли існує моральний консенсус, який їх  підтримує.

До тепер я намагався вказати на суперечності між суто ліберальною моделлю економіки і етичними міркуваннями. Щоб завершити розгляд першого кола питань, я повинен звернутися до іншої суперечності. Питання про зв'язок ринку та етики давно перестало бути суто теоретичною проблемою. У зв'язку з тим, що вроджена нерівність різних економічних зон загрожує вільній дії ринку, з 1950-х рр. було чимало спроб відновити баланс за допомогою проектів розвитку. Не можна більше ігнорувати те, що ці спроби зазнали невдачі, а навіть призвели до зростання нерівності. Як наслідок, в багатьох частинах Третього світу, де раніше допомога на цілі розвитку подавала великі надії, тепер причини їхньої убогості вбачають у ринковій економіці, яку розглядають вже як систему експлуатації, як інституціолізований гріх і несправедливість. У цій ситуації для них централізована економіка видається моральною альтернативою, яку деякі застосовують з дійсно релігійним запалом і яка практично набуває релігійного значення. Адже якщо ринкова економіка базується на ідеї сприятливої дії егоїзму і його автоматичного обмеження конкуруючими егоїзмами, то ідея справедливого контролю видається домінуючою для планової економіки, метою якої є рівні права для всіх і пропорційний розподіл ресурсів для всіх. Наведені досі приклади, звичайно, не  надихають, але надія на те, що будь-хто зможе все ж домогтися плідного втілення цього морального проекту, незважаючи ні на що, залишається. Здається, що якби цієї мети хотіли досягти, спираючись на стійкіше моральне підґрунтя, було б можливим примирити мораль і ефективність у суспільстві, орієнтованому не на максимізацію прибутку, але на самообмеження і на загальну користь. Тому в цій сфері суперечка поміж економікою і етикою в ще більшому ступені набуває характеру атаки і на ринкову економіку і на її духовні основи – на користь економіки, що заснована на централізованому контролі та, імовірно, отримала моральне обґрунтування.

Справжнє значення цього питання стає зрозумілішим, коли ми включаємо в розгляд третій елемент економічних і теоретичних міркувань, щодо сьогоднішньої ситуації: марксистський світ. З погляду структури економічної теорії і практики, марксистська система, як централізовано кероване господарство, є радикальною антитезою ринковому господарству. Порятунку чекають тому, що в ній немає жорсткого контролю над засобами виробництва, а  пропозиція не відповідає попиту, якби мало бути в умовах ринкової конкуренції, оскільки в ній немає місця приватному прагненню до прибутку: все регулювання виникає з центрального господарського органу. І все ж, незважаючи на радикальну протилежність конкретних економічних механізмів, на глибшому рівні філософських передумов існують також і точки дотику. Перша з них полягає в тому факті, що марксизм також містить детермінізм у своїй основі і також обіцяє повне звільнення як результат цього детермінізму. З цієї причини фундаментально помилковим є припущення, що централізована економічна система є моральною, на відміну від механістичної ринкової системи. Це стає чітко видно, наприклад, у тому, що Ленін прийняв тезу Зомбарта: в марксизмі зовсім немає етики, а лише економічні закони. Справді, детермінізм тут виявляється радикальніше і фундаментальніше, аніж у випадку лібералізму: останній хоча б визнає сферу суб'єктивного і розглядає її як місце для етичного. Марксизм, з іншого боку, повністю пояснює становлення й історію – економікою. Прояв суб'єктивного начала марксисти розглядають як опір до законів історії,  єдиних значимих; як реакція проти прогресу, яка не може бути допустима. Етику зводять до філософії історії, а філософія історії вироджується в партійну стратегію.

Ще раз повернемося до точок дотику у філософських основах марксизму і капіталізму, розглянутих строго. Друга точка дотику – як стане зрозуміло в подальшому – полягає в тому факті, що детермінізм веде до відмови від розгляду етики як незалежного початку, що має значення для економіки. Особливо драматично це проявляється в марксизмі. Релігія виводиться з економіки як відображення певної господарської системи і, таким чином, виступає перешкодою на шляху до точного знання, до точних дій – як перешкода для прогресу, шлях якого спрямовують природні закони історії. Також передбачається, що історія, яка рухається діалектикою протиріч – від заперечення до твердження, – повинна, без будь-якого додаткового пояснення, закінчитися тотальним ствердженням. Те, що Церква не може запропонувати нічого позитивного світовій економіці з цього погляду очевидно; її єдине значення для економіки полягає в тому, що вона повинна бути подолана. Те, що її можуть тимчасово використати для власного самознищення і, тому, як інструмент для «позитивних сил історії», стало лише пізнішою «здогадкою». Очевидно, це нововведення не вносить змін у фундаментальні положення.

На загал, уся система базується, фактично, на апофеозі централізованого управління, в якому бачиться прояв світового духу. Те, що це міф в гіршому розумінні цього слова – лише емпіричне твердження, що знаходить все нові й нові підтвердження. І саме тому радикальна відмова від реального діалогу між Церквою та економікою, який передбачається у зазначеному підході, стає підтвердженням потреби такого діалогу.

Намагаючись описати шляхи діалогу між Церквою та економікою, я виявив ще один, четвертий, аспект. Його можна проілюструвати відомим висловом Теодора Рузвельта ще 1912 року: «Я переконаний, що включення Латинської Америки в Сполучені Штати буде тривалим і важким доти, поки ці країни є католицькими». У подібній лекції в Римі 1969 року, Рокфеллер порекомендував замінити там католиків іншими християнами – підприємство, яке, як добре відомо, є в повному розпалі. В обох висловлюваннях релігію – у цьому випадку, одну з християнських конфесій – розглядають як соціально-політичну і, тому, як політико-економічний чинник, що має фундаментальне значення для розвитку політичних структур та економічних можливостей. Це нагадує одну з тез Макса Вебера про внутрішній зв'язок між капіталізмом і кальвінізмом, між становленням економічного ладу і визначальним впливом релігійної ідеї. Підхід Маркса подається повністю перевернутим: тепер не економіка накидає релігійні вірування, а базова релігійна орієнтація визначає, який тип економічної системи може розвиватися. Уявлення про те, що тільки протестантизм може призвести до вільної економіки – тоді як католицизм не містить в собі можливостей виховання волі і самодисципліни, необхідних для неї, сприяючи, навпаки, появі авторитарних систем, – безсумнівно вельми поширені ще сьогодні, багато що в недавній історії розглядають як його підтвердження. З іншого боку, ми не можемо настільки наївно розглядати ліберально-капіталістичну систему (навіть з усіма виправленнями, внесеними до неї недавно) як порятунок для всього світу. Ми не живемо більше в еру Кеннеді з його оптимізмом (характерним для проектів типу) Корпусу миру; сумніви Третього світу в цій системі можуть бути лише частково виправдані, але вони не є повністю безпідставними. Самокритика з боку християнських конфесій щодо їхньої політичної та економічної етики є першочерговою умовою.

Але процес не може йти в напрямку виключно діалогу всередині Церкви. Плідні результати може принести лише діалог за участю тих християн, які виконують функції з управління економікою. Тривала традиція привела їх до розгляду своєї приналежності до християнства як приватної справи, тоді як у своїй діяльності як членів ділової спільноти вони підпорядковуються економічним законами.

Ці дві області почали подавати як несумісні в сучасних умовах поділу суб'єктивного і об'єктивного начал. Але суть саме в тому, що вони повинні бути з'єднані, зберігаючи свою внутрішню цілісність, будучи нероздільними. Все більш очевидним фактом економічної історії стає те, що розвиток економічних систем, націлених на досягнення загального добра, можливе лише на основі відповідних етичних систем, які, у свою чергу, можуть виникати і зберігатися тільки за умови присутності стійких релігійних переконань. Так само, стає очевидним те, що руйнування цих підстав може насправді привести ринок до колапсу. Економічна політика, спрямована не тільки на добро окремої групи – і навіть не тільки на загальне добро в межах держави, – але на загальне благо всього людства, вимагає максимуму етичної дисципліни і, тому, максимуму релігійної сили. Політичне оформлення тієї сили, яка буде скеровувати внутрішні економічні закони до реалізації цієї мети, видається, незважаючи на всі гуманітарні протести, практично неможливим сьогодні. Вона зможе бути реалізована тільки у разі повного вивільнення нових етичних сил. Ті моральні переконання, які вважають здатними обходитися без урахування технічного знання економічних законів, не є мораллю, а моралізаторством. Як такі, вони протистоять моралі. Ці наукові підходи, які вважають здатними обходитися без урахування етики, засновані на нерозумінні природи людини. Тому вони не є науковими. Сьогодні нам потрібний максимум спеціалізованого розуміння економіки, але також і максимум етичних переконань з тим, щоб спеціалізоване розуміння економіки могло послужити реалізації правильних цілей. Тільки в цьому випадку знання про економіку будуть і політично можливими, і соціально прийнятними.

Джерела:    papst.pro

Воїни Христа Царя