Чи можете уявити націю, народжену у пробірці? Народжену в холоді? –
запитує Архиєпископ Вінченцо Палья, один із найближчих співпрацівників
Папи Франциска.Перед конклавом я запитав їх, чи вони погодяться дати мені інтерв’ю, і вони погодились зробити це при першій нагоді, тобто як тільки Папа Франциск затвердить їх на посадах глав відповідних дикастерій. Вони прийняли мене у своїх кабінетах: Архиєпископ Палья на Piazza San Claudio у Трастевере, а Архиєпископ Челлі на Via della Concilliacione поблизу Ватикану.
Без всяких церемоній, співрозмовники були щирими і виражали глибоку стурбованість.
В певному значенні, вони є міністрами Ватикану. Обидва належать до кола найближчих співпрацівників Папи. У сфері їх компетенції – сім’я і соціальна комунікація – останнє слово практично за ними. Я попросив їх про інтерв’ю, щоб дізнатися, яких змін у Церкві слід очікувати: до якої міри Церква має намір пристосовувати своє навчання до очікувань тих, хто прагне реформ і діалогу зі світом.
Зміна в образі є очевидною у їх ставленні до журналіста-співрозмовника. Ні один, ні другий жодним чином не нагадують стереотип важкої єрархічної фігури, який карикатурно подав Фелліні. Челлі – особа інтелектуального типу, Палья – ентузіаст. Під час розмови Челлі зберігає дружню відстань і говорить вдумливо. Палья активно жестикулює і спілкується з великою зацікавленістю.
Це авторизований запис обох розмов. Від співрозмовників я дізнався, що Папа і його міністри дійсно хочуть привести Церкву до порядку, а також усунути зухвалість і пишноту. Архиєпископ, котрий якраз зараз читає книжку про ватиканські скандали, зазначає, що вони представлені у книзі «у перебільшеній формі». Мені також стало зрозуміло, що єдиною значною реформою, на яку ми можемо розраховувати, є зміна стилю.
Якщо ми думаємо, що Церква у Польщі не йде в ногу з реформами, які, ймовірно, плануються у Католицькій Церкві загалом, то помиляємося. Не існує вказівок для нового підходу до сім’ї чи для зміни ставлення до біоетичних проблем. Що ми можемо очікувати – це новий ентузіазм в проголошенні тих же істин з усвідомленням відкритої боротьби проти «нових диктатур».
Ярослав Міколаєвські: Чи сім’я є полем бою для Церкви?
Архиєпископ Вінченцо Палья: Вперше за останні десятиліття ставляться під сумнів основи сім’ї. Відкидається вікова традиція, відповідно до якої сім’я складається з батька, матері і дітей. З поколінь.
Відмінності статі?
- Так, і ставити під сумнів відмінності між чоловіком і жінкою означає ставити виклик природі. Це правда, що впродовж історії світу у сім’ї відбулись певні зміни, але вона завжди складалася з чоловіка і жінки, які сходяться для того, щоб народжувати дітей. Геном сім’є є незмінний, як і структура будинку, який завжди мав чотири стіни і дах. І підривати його основи є «hybris» (надмірна зухвалість) – ставити себе на місце Бога. І усі ми, віруючі і невіруючі, повинні знати, що ми – не Бог, а створіння. І це життя ми не робимо, а приймаємо.
Хто є ворогом сім’ї в її традиційній формі?
- Перший серйозний удар в 70-их роках минулого століття наніс марксизм, який звинувачував сім’ю у зберіганні капіталістичної системи. Сьогодні ця культурна точка зору домінує в медіа. І то до такої міри, що сім’ю обговорюють як якусь асоціацію. Ця культурна домінанта призводить до того, що уряди численних країн приймають багато критичних рішень, не враховуючи їх драматичних наслідків.
Які це рішення?
- Легалізація т.зв. партнерських зв’язків, методу in vitro… Культура, яка призводить до дезінтеграції сімей, не відповідає найглибшим потребам людини і соціальній реальності. Статистичні дослідження показують, що в Італії чи Франції, і, мабуть, і в Польщі, переважна більшість тих, хто вступає в подружжя, хотіли б мати одного чоловіка чи дружину впродовж усього життя. Проте сучасна домінантна культура підриває бажання постійного зв’язку, що триває усе життя. У соціальному вимірі, лише сім’я, що складається з батька, матері і дітей, може провести суспільство через кризу. Якби в Італії, Іспанії чи Греції не було сімей, що складалися з батька, матері і дітей, криза б уже давно призвела до падіння цих країн і їх націй.
Це лише припущення?
- Ні. В Італії часто трапляється так, що коли чоловік і дружина розводяться і якщо вони не отримують підтримку від родини, яка виховала їх, то стають бездомними жебраками. Бо тверда концепція життя формується власне в сім’ї, в якій батько і мати мають бути різними для того, щоб дитина народилась. Коли з’являється нова дитина, то мама і тато повинні прийняти її. А коли з’являється наступна дитина, її має прийняти перша. Таким чином формується коло солідарності, в якому інші помагають тому, хто почувається погано. Народжується взаємна впевненість, що зміцнює усіх.
Старе арабське прислів’я говорить: «Той, хто садить пальму, знає, що не їстиме її плодів, але його діти і внуки їстимуть їх». Сьогодні ми не садимо пальм, бо хочемо споживати їх плоди одразу, і переважно самі. Замість того, щоб садити дерева, ми йдемо в супермаркет. Бо ми маємо ринкове суспільство, а не праведне, що є терпеливе і думає про майбутнє. Але домінантна культура не хоче визнавати цього.
Домінантна?
- Звичайно, у сфері пропаганди. В реальності, хоча сім’ї ще становлять більшість, ця культура постійно завойовує нові території у загрозливих масштабах.
Яких основ культури Ви побоюєтесь?
- Диктатури індивідуалізму. Бо індивідуалізм і зарозумілість є справжньою загрозою для світу. «Я», яке почуває себе цілком вільним. Вільним від Бога і інших людей. «Я – Бог» казав Сартр; власне такою є сьогоднішня диктатура, яка управляє особами і групами, малими спільнотами і націями. Переконання, що «raison d’être» (сенс буття – пер.) є таким, який вигідний для окремої особи.
В Італії, коли чоловік і батько закохується в іншу жінку, його дружина і діти одразу стають неважливими. Бо чоловік дбає лише про себе. Він приділяє увагу лише своїм потребам. Те ж відбувається і в політичній сфері. Північні регіони Італії багатші; тож вони кажуть: відділімося від Півдня. Греція має проблему – нехай сама розбирається. Африка бідна – закриймо свої очі на її проблеми.
Сім’я є першою перешкодою, з якою стикається на своєму шляху наповзаюча диктатура індивідуалізму, тому заради еґо, яке ідентифікується з абсолютом, проголошується війна сім’ї. В соціальному вимірі, римські античні юристи, типу Ціцерона, в давні часи визнавали подружжя як життєвий союз жінки і чоловіка. Ціцерон знав також, що сім’я є основою Міста і що «societas» (суспільство) базується на ній. Нападати на цей порядок означає підривати основи довговічності суспільства. Ми дійшли до того, що із задоволенням приймаємо діагнози соціологів, як наприклад, Баумана, котрий говорить про «рідке суспільство». Ми не усвідомлюємо, що жити в рідкому суспільстві рівнозначне життю в суспільстві, яке є абсолютно непевним, якому бракує твердої основи, взаємної впевненості та допомоги. Зачаття дітей в пробірці є частиною тієї ж культури – диктатури, яка прагне приймати рішення щодо життя і смерті.
Але ж рішення про зачаття іn vitro є результатом бажання мати
таку сім’ю, як вчить Церква: сім’ю, яка виховує дітей. Це результат
страждання сімей, що не можуть мати дітей?
- Страждання не дає нам права бути диктаторами. Окрім того, є інші
шляхи, наприклад, усиновлення. Усиновлення є рівнозначно важливою
перспективою батьківства і материнства. Ті, хто надає перевагу зачаттю в
пробірці, часто посилаються на кровний зв’язок. Я не заперечую цього.
Але чи ж не був нацизм народжений із прометейського піднесення кровних
відносин? Отже, я визнаю священне і виправдане бажання мати дітей, але
замість того, щоб ґвалтувати природу, оберімо краще радість і працю
усиновлення. Це священний акт хоча б через те, що нас, християн,
усиновив Бог.
Тобто аргументом проти зачаття in vitro є ексклюзивне право Бога бути творцем?
- Не лише це. Тривожним є також те, що бажання окремої особи стає актом насильства.
Супроти кого?
- Супроти дитини. Бо на перше місце ми повинні ставити добро дитини.
Діти не будуть менш щасливі від того, що їм допомогла народитись наука?
- Це неправда. Кожному цікаво, ким є його мама і тато. Країни хочуть знати свою історію, знати, хто є батьком їх нації. Якщо вони не знають його, то ми не зважаємо на їх культуру і їх історію. Чи можете собі уявити націю, народжену в пробірці? Народжену в холоді?
Але божественний аргумент, про який Ви згадали, є дуже важливим і його слід розуміти. Слід бути дуже обережним, щоб не ідентифікувати дітей з власністю. Діти є даром. Батьки не створюють дитину – це робить Бог. Батьки є лише інструментом, через який дитина з’являється на світ. Тепер у цьому загрозливому біологічному менталітеті, який лежить в основі нової культури, що підриває основи сім’ї, ми відчуваємо, що ми не батьки, а господарі; диктатори, а не матері. Увага! Існує червона нитка, яка пов’язує усі диктатури без винятку, включаючи і цю. Я повторю: дитина є даром, а не продовженням мого бажання. Прометейський «hybris», який призводить до того, що людина ставить себе на місце Бога, є нічим іншим, ніж первородний гріх. Так воно є.
Ввечір зречення Бенедикта XVI «Corriere della Sera»
опублікували інтерв’ю з Вами, в результаті якого розпочались розмови про
відкритість Церкви на партнерські зв’язки?
- Це моє твердження було конфабуляцією. Я ніколи не говорив нічого, що могло б привести до таких висновків. До речі, я говорив про любов і повагу до всіх, без винятків. Але сім’я продовжує бути сім’єю.
А як Церква ставиться до бажання клиру мати дітей? Чи тут можливі якісь зміни?
- Це питання раз і назавжди вирішили Папи, і ця проблема не є відкритою для обговорень. В суспільстві, в якому багатство, індивідуалізм і незалежність ставляться на п’єдестал, де найважливішим законом є самозадоволення, целібат служителів демонструє парадокс християнства, яке ніколи не буде сучасним: що для служителів достатньо лише Бога.
Як Церква планує боротися за інтереси сім’ї в християнському значенні?
- Перш за все, Церква повинна поставити сім’ю в центрі своєї турботи і показувати, що засновувати сім’ю сьогодні можливо і гарно. Нашим завданням є зробити все для того, щоб краса християнської сім’ї сіяла, незважаючи на усі життєві труднощі. Ми маємо брати участь в приготуванні наречених до життя в сім’ї, маємо приділяти увагу дітям, пристарілим і хворим. Маємо відновити цінність неділі, в якій Церква, як Божа сім’я, об’єднується. Таким є завдання Церкви, а завданням суспільств є поставити сім’ю в центрі культур: політичної, економічної – усіх. Лише в такий спосіб ми зможемо переконати молодих людей, які сьогодні надають перевагу життю без священного зв’язку подружжя. І незабаром відбудеться велике паломництво сімей.
У Римі?
- Так. Це буде велике свято, під час якого ми хочемо сказати, що сім’я є найкрасивішою річчю на землі. Ми також хочемо віддати шану Івану Павлу ІІ, котрий завжди наголошував, що сім’я знаходиться в самому серці Церкви і суспільства. Я ніколи не забуду, що він хотів оголосити про створення Папської Ради у справах сім’ї 13 травня 1981 року, в день замаху на його життя. Це наше інтерв’ю є також провіденційним, бо сьогодні 13 травня. На мою думку, Іван Павло ІІ є мучеником за сім’ю.
Хто братиме участь в паломництві?
- Сім’ї з усього світу. Я надіюсь, що тати, мами і діти з усіх країн зможуть приїхати на завершення Року віри до гробу Св. Петра, щоб виразити свою вдячність за те, що мають сім’ю, за радість від того, що належать до сім’ї. Незважаючи на усі проблеми, що можуть виникнути, бо у всякій ситуації краще бути членом сім’ї, аніж бути самому. Сім’ї зберуться в суботу, 26 жовтня, на римській Piazza del Popolo для короткої молитви. Тоді паломники перейдуть до Площі Св. Петра, де ми складемо визнання віри разом із Папою Франциском, в присутності Івана Павла ІІ, котрий радісно виглядатиме з вікна в небі, оскільки стільки сімей збереться там. Наступного дня відбудеться урочиста Євхаристія за участю Папи Франциска, через яку ми хочемо сказати світові, що не годиться чоловікові бути самому, і що добре, коли Церква і нація є однією сім’єю. Це послання має виходити з наших домівок і сягати усіх куточків планети.
Архиєпископ Вінченцо Палья народився у 1945 році в Бовілле-Ерніка і був єпархіальним єпископом в Італії. Папа Бенедикт XVI призначив його главою Папської Ради у справах сім’ї.
Розмовляв Ярослав Міколаєвські, Gazeta Wyborcza
За матеріалами Vatican Insider
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар