Відмовки, що я «молюся самим життям», роботою, всім, що виконую –
можуть легко призвести до самообману і фактичного зникнення молитви з
життя.
Питання про те, коли ж молитися, може стосуватися труднощів зі
знайденням відповідного часу посеред численних обов’язків. Стосується
воно також і вибору пори дня, яка найбільше відповідає нашим
індивідуальним нахилам. А ще – часу, призначуваного для молитви, та
певних ситуацій, коли молитва видається справді потрібною.
Впровадження у своєрідний «основоположний ритм» молитви є головним
елементом християнської формації. Батьки та інші відповідальні за
переказування віри люди навчають дітей найважливіших молитов, водночас
вказуючи, що молитва має позначати собою початок і кінець кожного дня,
нести подяку за їжу тощо.
Божі заповіді не визначають частоти, кількості й тривалості молитов,
але здорове відчуття віри підказує нам, що тут ідеться про справу, дуже
важливу для нашого християнського життя.
Час на молитву
Якщо питання про час на молитву ми поставимо Ісусові, що можемо почути
вельми радикальну відповідь. Через притчі Ісус каже учням, що вони мають
молитися завжди (пор. Лк 18,1).
Це здається не тільки шокуючим, а й нереальним. Зрештою, навіть монахи
по клаузурових монастирях, які присвячують молитві дуже багато часу, не
моляться безперервно! Мають же якось спати, їсти, працювати…
Однак Ісусові напевно не йдеться про постійне читання молитов. Молитва – це не тільки якесь релігійне заняття, вимовлені слова, медитація, адорація тощо; це насамперед духовна єдність із Богом, постійно підтримуваний живий зв’язок із Ним. Життєва позиція перебування в Божій присутності та пов’язування всього, що робиш, із Богом, виражена в заохоченні св.Павла: чи щось їсте, чи п’єте, чи що-небудь інше робите – робіть на славу Божу (пор. 1 Кор 10,31). Що чините – з серця виконуйте як для Господа (Кол 3,23).
Молитва має визначати не тільки ритм щоденного життя. Також і наші
святкування та відпочинки мають бути просякнуті молитвою. Для віруючих
найважливішою формою молитви має бути недільна св.Літургія, пережита у
спільноті. Так відпочинок стає поверненням до зв’язку з Богом та
поглибленням цього зв’язку. Через звертання до Бога можуть
відновлюватися також і наші міжлюдські стосунки, як навчав Іван Павло ІІ
у листі про святкування неділі: «день Господній» стає також і «днем
людини».
Відзначення іменин, днів народження, річниць, життєвих досягнень теж може і має схиляти нас до особливої молитви.
Проблеми зі знайденням часу на молитву тісно пов’язані з її
значенням у нашому житті. Ми стовідсотково знайдемо час на те, що
вважаємо справді важливим.
Виключно для Бога
Молитва працею та всім, що робиш, – можлива, але залежить від ступеню
нашої єдності з Богом. То не Бог, а людина потребує віддання Богові
певного обсягу часу, потребує можливості відірватися від справ, які
поглинають, і побути зі своїм Творцем.
Приклад такої молитви знаходимо в Ісуса. Як Єдинородний Син Божий, Він
залишався у найдосконалішій єдності з Отцем у Святому Духові, і ніяке
заняття не могло цю єдність порушити. Однак же, як свідчить св.Лука,
Ісус відходив на пустинні місця й там молився (Лк 5,16). У своїй
людській природі Він потребував моментів буття сам-на-сам з Отцем. Це
точно не випадковість, що всі найважливіші моменти земного життя Ісуса
пов’язані з хвилинами Його особистої інтенсивної молитви.
Так Він навчає нас здорової дистанції від спокуси активності. Нагадує, що наші численні й різноманітні справи повинні мати своє джерело в постійно підтримуваному зв’язку з Отцем, аби не стали «гонитвою за вітром». То саме хвилини інтенсивної молитви впорядковують нашу активність і надають їй цінності. Дають нам змогу перевірити своє «духовне розташування», подібно до погляду на GPS, чи ми не згубилися на шляхах-дорогах життєвих рішень.
Проблеми зі знайденням часу на молитву тісно пов’язані з її значенням у нашому житті. Ми стовідсотково знайдемо час на те, що вважаємо справді важливим. Отже, якщо нам важко виділити час для регулярної молитви, це означає лише те, що Бог і наш із Ним зв’язок сходять на житейське узбіччя і фактично перестають нас цікавити. Ми можемо теоретично стверджувати, що Бог для нас дуже важливий, або й навіть найважливіший, але на практиці коротке невиразне зітхання замість молитви, недбалий знак хреста або швиденько проказані слова, «аби позбутися», показують щось геть інакше.
Аби цього уникнути, потрібно призначити на молитву «найкращий час». Ідеться тут про час, найбільш цінний та відповідний для кожного особисто. Одному пасує глибока нічна тиша, іншому легше зосередитися рано вранці, перед тим як забратися до шерегу щоденних обов’язків. Найкращий час – то не якісь «рештки», «відходи» дня, які теоретично можуть залишитися після того, як усе інше буде зроблене. Окрім тиску обов’язків чи «дуже цікавих» телепрограм та фільмів в інтернеті, обов’язковим є спротив спокусі відкласти молитву на кінець дня за принципом «ну як ще матиму кілька хвилин, і як сил вистачить – то помолюся».
На життєвих «поворотах»
Відома приказка каже: «Як тривога, то до Бога». Вона виражає вельми
поширену життєву позицію – звертатися до Бога, коли щось загрожує чи вже
сталося. Ми часто негативно оцінюємо таке ставлення до молитви,
оскільки воно може виражати сприйняття Бога як «духовної швидкої», про
яку ми згадуємо тільки у критичних ситуаціях. Це також може бути
пов’язане з магічним сприйняттям молитви, коли осягнення певного
результату ми приписуємо здійсненим учинкам. Наприклад, «помолюся
Розарій, і голова перестане боліти», або «замовлю святу Літургію, щоб
операція відбулася вдало». Взамін за виконання визначених молитовних
практик ми чекаємо, що Бог буде до нас прихильний. Це цілком язичницька
ментальність.
Однак час важливих життєвих рішень та подій напевно є якнайкращим часом
для молитви. У ключові моменти свого життя Ісус молився: «і відкрилося
небо, і зійшов на Нього Святий Дух» (Лк 3,21-22)… і в Гетсиманії теж.
Кожна важлива точка життя є нагодою і закликом до молитви – аби лиш
молитва була щира.
Пізнання того, які ми слабкі та залежні від Бога, має сприяти справжній молитві. Вона виражає віру в Бога, до якого ми звертаємося з довірою як до Того, хто піклується про нас і на кого ми завжди можемо розраховувати. Ми очікуємо від Нього допомоги, не диктуючи Йому готових розв’язань згідно з нашим розумінням, а уповаючи на Його мудрість. Ісус же заохочує нас просити з довірою: хліб наш насущний дай нам сьогодні… Але щоб на першому місці ми ставили Царство Небесне, бо все решта «буде нам дане».
Особливими обставинами, що заохочують нас до молитви, є пізнання зла та
діянь Злого. Ісус прекрасно знає хитрість Лукавого і злість, з якою він
шкодить людям. Після хрещення в Йордані, сповнений Святого Духа, Він
сам духовно боровся з сатаною в пустелі – й переміг, також від нашого
імені. Коли ми бачимо, що власними силами не зможемо результативно
противитися злому, то маємо в молитві приймати міць Божу для цієї
боротьби. Апостолів, покликаних та зміцнених для боротьби зі злим духом,
Христос повчає: цей рід виганяється постом і молитвою (пор. Мт 17,21).
Для нас це дуже важлива вказівка. Ревна молитва стає безумовно
обов’язковою в ситуаціях боротьби зі спокусою та іншими формами
діяльності зла. Ми самі собі не дамо ради! Натомість завдяки молитві
наша слабкість стане простором виявлення сили Бога (пор. 2 Кор 12,9).
Декому видається, що молитва вимагає відповідного настрою, і що її цінність залежить від того, що відчуваєш.
Настрій чи любов
Питання «коли молитися» можемо віднести до свого емоційного і духовного
самопочуття. Декому видається, що молитва вимагає відповідного настрою,
і що її цінність залежить від того, що відчуваєш. Це добре самопочуття,
прагнення молитви, відчутна туга за Богом нібито визначають, чи хтось
насправді молиться, чи ні. Роздратованість, знервованість, внутрішня
пустка провадили б до переконання, що немає сенсу молитися, оскільки то
була би молитва «насильна», а отже – несправжня. Молитва, позбавлена
певної емоційної «температури», видається малоцінною і може асоціюватися
з механічним «відтарабанюванням» звичних слів.
Такий підхід до молитви пов’язаний зі специфічним, дуже поширеним
обмеженням у розумінні любові виключно як сфери почуттів. Однак любов –
то не самі лиш почуття. Бенедикт XVI в енцикліці «Deus caritas est»
нагадав, що істинною мірою кожної любові є безкорисливий дар самого себе
– agape! Воістину любить не той, хто переживає прекрасні почуття, а
той, хто безкорисливо жертвує собою заради іншого. Справжня любов
провадить до забуття себе заради блага коханої людини. Так, почуття
мають свою красу та цінність, особливо на початку зв’язку. Однак ми
повинні їх розвивати, підключаючи волю та розум, і лише тоді любов,
охопивши все єство, буде справжньою. І так само в молитві.
Завдяки вірі ми відкриваємо Божу любов, яка є повністю безкорисливою,
випереджає кожне наше зусилля та кожен учинок. Святий апостол Іван каже:
ми любимо Бога, тому що Він перший нас полюбив (пор. 1 Йн 4,19). Бог
звернувся до нас зі своєю любов’ю тоді, коли через наші гріхи мав би
гидувати нами: Бог виявляє нам свою любов саме через те, що Христос
помер за нас, коли ми були ще грішниками (пор. Рим 5,8).
Приклад такої любові переконує, що нам не потрібно чекати на добрий настрій чи емоційне піднесення, аби молитися. Щомиті я можу відповідати на безмежну любов Бога Отця, яку Він виявляє через Христа у Святому Духові. Навіть тоді, коли молитва, з людської точки зору, виглядає не надто гарною та піднесеною, вона може бути вираженням любові завдяки своїй тривалості й вірності. Приступаючи до молитви в ситуації, коли не дуже відчуваєш до неї охоту, коли втомлений, коли сердитий, – кажеш Богові «я тут!», і я саме такий, який є. Тоді я ставлю Бога вище власних настроїв і прагнень, виражаючи свою вірність і довіру. Я тут, перед Тобою, Боже! Ти для мене найважливіший!
Кількість присвяченого молитві часу, як і кількість вимовлених слів,
нічого не вирішують щодо її цінності. Ісус, заохочуючи до невпинної
молитви, водночас засуджував тих, хто полюбляє молитися, аби люди бачили
(пор. Мт 6,5). Не схвалював Він також і багатослівності на молитві
(пор. Мт 6,7).
Немовби всупереч гаслу «легко, швидко і приємно», молитва інколи набирає цінності завдяки вкладеним зусиллям і доланню самого себе, своєї обважнілості та неохоти. Вірність у регулярному присвяченні певного часу на молитву може впорядкувати наші стосунки з Богом і не допустити випихання Його на узбіччя життя.
о.Войцех Новацький, "Wieczernik"
Джерела: CREDO
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар